*

Два образи стоять переді мною
І не дають жаданого спокою.
Тебе я досі пам'ятаю,
Люблю й ніяк не забуваю,
А ти мою свідомість пробужда,
Нові надії в серце усиля,
Бо старі гаснуть, мов свіча.
Один русявий, кароокий,
Мені здається й не високий.
Його усмишка - це зоря,
Що світить ясненько щодня.
Варто глянуть ліш мені,
Як забуваю я ті дні,
Коли сльози проливала
І щиро, щиро так ридала,
Коли молила все забуть,
Й про нього думку викинуть.
Та серце більше, більше просить,
А тую думку не виносить.
І тут тепер я дещо помічаю
І на іншого свою увагу повертаю.
Комусь здаеться цей гарній:
Чорнявий, вищий, розумній,
Неначе ізмарагд ті очі,
Що до таємниць якісь охочі.
Колір їх - це поєднання,
Жовтого й зеленого зливання.
Старі почуття не умира,
А нові в душу запада.
І що накажете робити?
Куди серденько подіти?
Від завтра я чого чекаю?
Пізніше буде що? - Незнаю...

Мир гаремника
В этом мире любовь играет важную роль в жизни человека. Чем больше людей тебя любит, тем сильнее твоя магия, и к тому же…

Варианты ответов: